…Але Галина Петрівна ще не знала головного.

Оксана не завершила розмову з диспетчером.

Вона відкрила ще один файл на телефоні й повернула екран до Андрія.

— Ти пам’ятаєш, коли востаннє просив мене підписати документи для «банку»?

Андрій зблід.

— До чого тут це?

— До всього.

Оксана прокрутила фотографії.

Копія договору.

Підпис.

Дата.

Номер документа.

— Ти сказав, що це документи для оформлення дитячої виплати.

Галина Петрівна перестала посміхатися.

— Андрію?..

Він мовчав.

Оксана продовжила:

— Я перевірила документи ще в пологовому. Це була не заява на виплати. Це була довіреність на розпорядження квартирою.

У коридорі запала тиша.

— Ти хотів продати мою квартиру, — сказала Оксана.

— Я хотів вирішити фінансові проблеми.

— Які саме?

Він не відповів.

І цього було достатньо.

Оксана подивилася на свекруху.

— А тепер скажіть мені, Галино Петрівно… чому ви так поспішали змінити замок?

Жінка стиснула чашку.

— Я не знаю, про що ти.

— Тоді вам буде цікаво побачити це.

Оксана показала останній документ.

На екрані був банківський переказ.

Велика сума.

Переказана Андрієм на рахунок компанії, яка офіційно належала його матері.

Галина зблідла.

— Це… не те, що ти думаєш.

— Саме те.

Андрій раптом зробив крок до Оксани.

— Віддай телефон.

Вона відступила.

— Не підходь до мене.

— Оксано, ми можемо все пояснити.

— Ні.

Вона подивилася на сина, який тихо спав у її руках.

— Три дні тому я стала матір’ю.

Її голос затремтів, але вона не заплакала.

— І за ці три дні ви показали мені все, що мені потрібно було знати про нашу «сім’ю».

У цей момент у ліфті пролунав сигнал.

Двері відчинилися.

На поверх вийшли двоє чоловіків у формі та представник адміністрації будинку.

Галина Петрівна різко відступила.

— Ви викликали поліцію?

— Ні, — спокійно відповіла Оксана. — Я викликала тих, хто має зафіксувати факт незаконної заміни замка та недопуску власниці до житла.

Представник будинку підійшов до дверей.

— Пані Шевчук, квартира справді зареєстрована на вас.

Андрій опустив голову.

Галина Петрівна вперше подивилася на двері не як господиня.

А як людина, яка зрозуміла, що зараз втратить доступ до всього.

Оксана простягнула документи.

— Відкривайте.

Новий замок клацнув.

Двері повільно відчинилися.

Але Оксана не зайшла.

Вона подивилася на Андрія.

— Знаєш, що найгірше?

Він підняв очі.

— Я ще вчора думала, що повертаюся додому.

Вона зробила паузу.

— А тепер розумію, що повернулася лише за документами.

Галина Петрівна раптом схопилася за груди.

— Ти не можеш просто вигнати нас!

Оксана спокійно відповіла:

— Можу.

І дістала з папки ще один аркуш.

— Бо квартира — це тільки початок.

Андрій різко змінився в обличчі.

— Що ти знайшла?

Оксана подивилася йому прямо в очі.

— Те, що ти намагався приховати навіть від власної матері.

Галина Петрівна повернулася до сина.

— Андрію… що вона має на увазі?

Він мовчав.

І саме тоді Оксана сказала:

— Я знаю, кому ти насправді відправляв гроші останні вісім місяців.

Свекруха повільно поставила чашку на підлогу.

Бо тепер вона зрозуміла:

вона змінила замок на чужому для себе житті — але Оксана вже знайшла ключ до їхньої найбільшої таємниці.