Андрій перестав усміхатися.

— Який ще підпис? — запитав він, хоча голос уже зрадницьки тремтів.

Чоловік навпроти розвернув планшет так, щоб екран бачили всі.

На ньому був кредитний договір.

Сума — 4 800 000 гривень.

Забезпечення — будинок Олени.

Підпис — її ім’я.

Але дата стояла за три місяці до того, як Олена взагалі дізналася про існування цього кредиту.

— Це підробка, — тихо сказала вона.

Андрій різко підвівся.

— Не влаштовуй сцену.

Олена вперше за весь вечір усміхнулася.

— Сцену влаштували ви.

Вона натиснула на екран телефону.

На столі знову пролунали повідомлення.

Цього разу всі відкрили не документи, а аудіофайл.

У ресторані пролунав голос Галини:

«Нехай підпише. Якщо вона щось запідозрить, скажемо, що це звичайне продовження кредитної лінії».

Потім пролунав голос Андрія:

«Вона нічого не розуміє у фінансах. Головне — зробити це до кінця кварталу».

Галина зблідла.

— Це змонтовано!

Олена повільно похитала головою.

— Ні. Файл має оригінальні метадані. А резервна копія вже передана слідчим.

За столом запала тиша.

Один із партнерів Андрія відсунув від себе келих.

— Ти використовував наші інвестиції, щоб покривати власні борги?

— Це бізнес! — вибухнув Андрій. — Я збирався все повернути!

— А гроші, які ти переводив компанії своєї матері?

Він замовк.

Галина різко підвелася.

— Досить! Ми родина!

Олена подивилася на неї.

— Ні.

Вона витерла останню краплю соусу з рукава.

— Родина не підставляє людину під борги. Не підробляє її підпис. І не принижує її перед шістьма свідками, щоб вона почувалася настільки маленькою, що не наважиться чинити опір.

Галина відкрила рот, але не знайшла відповіді.

Саме тоді двері ресторанної зали відчинилися.

Усередину зайшли двоє людей у цивільному.

Один показав посвідчення.

— Олено Кравченко?

— Так.

— Нам потрібно поговорити з вами щодо заяви про підробку документів та фінансові операції компанії Apex Solutions.

Андрій відступив назад.

— Я нічого не робив.

Слідчий навіть не подивився на нього.

— Ми ще не ставили вам запитань.

Один із партнерів Андрія підняв руку.

— Можна одне питання?

Слідчий кивнув.

Чоловік подивився на Андрія.

— Якщо ти справді нічого не робив, чому твій бухгалтер сьогодні о 16:37 намагався видалити резервні копії цих транзакцій?

Андрій зблід.

Олена побачила, як Галина повільно опускається на стілець.

Уперше за три роки вона не виглядала владною.

Вона виглядала наляканою.

Андрій дивився на Олену так, ніби нарешті побачив перед собою зовсім іншу людину.

— Ти все це підготувала заради помсти?

Олена похитала головою.

— Ні.

Вона підвелася.

— Я підготувала це, тому що одного дня зрозуміла: якщо я мовчатиму далі, ви знищите не тільки мій будинок.

Вона зробила паузу.

— Ви знищите моє ім’я.

Андрій опустив очі.

Олена взяла сумочку.

Перед виходом вона зупинилася біля Галини.

— І, Галино…

Свекруха підняла голову.

— Наступного разу, коли захочете штовхнути мене зі стільця, переконайтеся, що знаєте, хто сидить поруч.

Галина мовчала.

— Бо сьогодні за цим столом були не просто гості.

Олена подивилася на шістьох партнерів Андрія.

— Сьогодні були люди, які тепер знають правду.

Вона вийшла із зали.

А через кілька хвилин у ресторані залишився лише перекинутий стілець, розлите шампанське й чоловік, який раптом зрозумів, що втратив не тільки бізнес.

Він втратив жінку, яку роками вважав надто тихою, щоб чинити опір.

А наступного ранку Олена отримала повідомлення від адвоката:

«Ми перевірили всі документи. Є ще одна проблема. Будинок — не єдине майно, яке вони намагалися забрати».

Олена відкрила вкладення.

І побачила документ, датований днем її весілля.

У ньому було вказано, що Андрій ще тоді планував залишити її ні з чим.

Але найгіршим було інше.

Унизу документа стояв підпис людини, якій Олена довіряла найбільше.

Її батька.